Как найти наркотики Нижний Ломов СК Канабис Codein Гашиш Меф

Але, народ! Що там у вас по партіях та закладках? Збираюсь я рубати такий екстра наркотик, що аж слина піде. Не хочу просо себе прокачувати, чуйте сподіваюсь?

Отак, одного прекрасного дня я вирішила, що пора вийти зі звичних рамок та випробувати щось новеньке. Зокрема, псилоцибинові гриби – це моя нова вже закладка в житті. Я говорю, це вам не пудра або там щось інше примітивне. Але про все по порядку, давайте я вам розкажу, як саме це все сталося.

Закинувши свої початкові пошуки в інтернеті, я не очікувала такої кількості пропозицій. От це вам не будь-який звичайний хімік, ви знаєте. Ось так, роздивляючись серед зелених об'яв, я вибрала найбільш вигідну пропозицію – "Псилоцибінові гриби, перша якість. Краща ціна в місті!". Він мені до дому доставив, так що я навіть не замовляла.

Коли він до мене по прізвищу попер, видно було, що це не зовсім новак. Він мав такого чалого вигляду, наче вже накурився чимось інтересненьким. Після здачі грошей, я швидко повернулася до свого вай-фаю та розпакувала цей мій "сюрприз".

Ох, хлопці! Я замислилася, як все ж підкумарила. Якби ви бачили моє обличчя, коли я вийняла гриби з пакетика. Була там така краса, такий колір, як колорадський жук!

Щоб не загубити всю есенцію, я вирішила приготувати мушлі з цими щедрими грибами. Ну як, главний кухар у своєму пікантному надриві. Додала трішечки цибулі, часнику – вже слина пішла. А ще туди попала трошки масла, щоб це все гарно зігрілось. Та пропізнала їх таки, оті гриби – такі ріденькі, вчиняли вони хіба що втертий ефект на моє тіло та розум.

Тим часом, я облаяла свою ванну з повним розмахом. Вирішила, що досить мені бути звичайною, як всі інші. Хотілось чогось крутого, як в відео у блогерів. Та й фіг з ними, з тими блогерами – я сама можу зробити класні спа-процедури.

Діти, знаєте, моя ванна виявилась найкращим місцем для пісочниці. Там я слухала свою улюблену музику, плювала на всіх і все, і просто відчувала себе богом світу.

Наче я відкрила для себе нову сторінку в моєму житті. Кожен раз, коли я поправлялася, мені здавалося, що я здатна на все. Дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити своїм очам – це ж істина, це царство, це абсолют.

Напевно, хтось може подумати, що я необдумана та безглузда. Але я не згодна. Я не химік, та але мої експерименти цілком вправляють моє чуття.

Тоді я згадала, що ще не випробувала кисеньну маску. Вирішила взяти свої спа процедури на новий рівень. Заскочила в аптеку, купила маску, ну і почала своє творіння.

Один з моїх друзів, також ветеран наркотичних розваг, сказав мені, що якщо хочу вижити, то маю порахувати час, скільки я збираюсь знаходитися у наркотичному оп'янінні. І ось я лежу на своєму новому шикарному дивані, підкумарена та готова відзначити найкращі миті свого життя.

Час летить, я проваляюсь в своєму світі, де немає ніяких проблем, страхів, лиш солодкий забуття. Невдовзі я починаю відчувати, що мій розум занурюється на глибину темряви, а думки стають вдвічі глибшими.

Здається, мені навряд чи вдасться убитися на наркотиці так сильно, як я хотіла. Це якщо говорити про фізичну смерть, звісно. Але відчути себе одним з тих світлих духів, які знаходяться між різними світами – ось це мені під силу.

Все вже позаду, я знаходжуся в тому стані, коли все просто хороше. Моя душа літає уночі, наче комаха навколо світла. А я знаю, що завтра все буде так само класно, бо я так само зачарована своїми закладками.

Друзі, навіть не знаю, як вас вітаю. Мабуть, найкращий спосіб – це запропонувати вам зі мною покататися на хвилі наркотичного екстазу. Але згадайте, що тут є свої правила та ризики. Дякую за увагу та пам'ятайте, що це все-таки молодіжний сленг.

Ебать, бро, одну историю расскажу, офигенную, связанную с закладками, головняками и прочими кайфовыми штуками. Сам не веришь, как я на самолете слетал в Москву, чтобы полюбоваться на Ленина. Но ладно, давай сначала все по порядку.

Мой друг-наркоман, Димон, подкинул мне идею. Он читил какую-то статью про то, как Москва ваще крутая и там много чего интересного. И я, конечно, подумал, а почему бы и нет? Мне было на собственно похуй, короче.

Но вот проблема - деньжат у меня мало, а бабки срочно нужны, чтобы слетать в Москву. И как-то сама собой возникла идейка - просто продать парочку закладок, посадить других на головняки и намутить денежку.

Вообще, я - довольно везучий тип, и нашел контакт того, кто мог бы помочь с закладками. Встретились мы где-то в парке, он пропихнул мне этот крэк, этот амфетамин, и я понял, что это - мой шанс.

Вечером я начал продавать эту дрянь. Вечер удался, продал почти все, и честно говоря, себя чувствовал таким же дилером, как Валерчик с углём.

Накопил я бабок, хватило на билет до Москвы. Купил сразу на самолет, всё по-быстрому, потому что я, понимаешь, планировал прилететь в столицу как можно скорее.

Это был мой первый полёт, и я боялся, конечно, но гердос и амфетамин сделали свое дело. Я просто нажрался ими, чтобы успокоиться. От долгого полёта начала крутить, блин, голова, словно я извлекал из неё самые смешные шутки для моего стендап-выступления.

Вот тут вспомнил про Ленина. Мне его, честное слово, было интересно увидеть, но я не знал точно, где он стоит. Прилетел в Москву, вылез из самолета и огляделся - а его нигде нет! Я забыл спросить Димона, где искать этого героя, и теперь сам был в замешательстве.

Сорвался на остановку, посадился в автобус и решил спросить у местных. Но они, блять, просто читили меня, нарциссы какие-то. Ничем не помогли, даже не знали, кто такой Ленин. Мол, иди на хуй, мол, малолетний наркоман! Взял карту, нашел метро, вместился в толпу и поехал искать своего героя. Прыгнул на станции "Охотный ряд", вылез на улицу - и вот оно, Мавзолей! Я подошел поближе, потянулся рукой, чтобы потрогать его, но меня оттолкнули охранники. Оказывается, всех ценностей трогать нельзя. Пришлось засунуть руки в карманы и пальчиками погладить свои закладки, почувствовать настоящий кайф.

Охуенное было чувство - стоять перед Лениным и вспоминать все те моменты, когда я грабил людей ради своих наркотиков. Я сразу стал осознавать, что история крутится вокруг нас, наркоманов, и каждый из нас - своего рода герой.

После этого я решил вернуться на свою бабушку, которая у меня в Москве живет. Ведь она - самый настоящий героин. Вот только бабки на билет надо было найти. И я вспомнил, что недавно моя бабушка поругалась с соседкой изнихуя и угрожала ей, что у неё есть "коричневый".

Я позвал её в сторону и спросил, что она имела в виду. Оказывается, она имела в виду героина. Долго объясняла ей, что коричневый - это совершенно другое. Ну, в общем-то, после разговора и продажи пары закладок ей удалось найти нужные бабки. Взял билеты, купил подарки для бабушки, и поехал к ней.

Бабушка была рада меня видеть, хоть уже и взрослый такой потрепанный. Я рассказал ей про свои приключения, про Ленина, про все те истории, которые произошли со мной. Она слушала внимательно, словно я был её стендап-комиком, и ржала, как дикая коза.

В итоге, Москва оказалась ваще чумовой, и я вернулся домой с кайфом в сердце и немного с деньгами в кармане. Но главное - я понял, что геро - это не только Ленин, это не только я, это каждый из нас. И каждый из нас может найти свою собственную героиню - бабушку, которая будет любить и понимать.